НЕТРІ / 2019 арт центр Closer, Київ Тарас Ковач продовжує працювати з темою урбаністичного ландшафту і звертається до відчуття прихованої небезпеки, тривоги, що стає частиною повсякденності. Оточуюче середовище, буденний міський пейзаж, що зазвичай є лише непримітним тлом, в роботах художника наповнюється передчуттям загрози, стає причиною невпевненості у подальшому перебігу подій. Відправною точкою однієї з робіт проекту став випадок з підліткового віку художника, який він провів у Херсоні. Історія про шкільну бійку, що мала б відбутися, але не відбулася. «Я навчався у школі в Херсоні. Траплялося різне, але одна історія була особливою. У нас стався конфлікт, який вийшов за рамки школи і нам довелося продумувати стратегію його вирішення. Щоб захистити себе, ми вирішили використати арматуру. Оскільки її ніде було сховати всередині, ми замаскували все у фойє школи в ящику з квітами. Серед підпорок для рослин нашу арматуру ніхто не помічав. Ми планували застосувати її при першій необхідності, але неясно, чи були ми до цього готові. Тоді все обійшлося розмовою, але емоції були на максимумі. Щось змінилося в мені того дня.»
NETRI / 2019 art center Closer, Kyiv Taras Kovach keeps working with urban landscape, now addressing the feeling of hidden danger, anxiety that becomes part of our everyday life. The environment, a mundane urban landscape, usually being a conventional background, in the artist’s works is filled with a premonition of peril, becoming a source of uncertainty about further events. The starting point for one of the works is an accident from the artist’s youth he spent in Kherson, a story about a school fight that was about to happen, yet never did. «I went to school in Kherson. Different things used to happen, but one story was special. Me and my friends, we had an argument with some guys from the neighbouring school. So, we had to deal with it as soon as possible. In order to protect ourselves, we decided to use metal rods. Since it was impossible to hide the stuff somewhere inside, we stuck the rods into a flower box in the school lobby. They remained unnoticed among the plant support sticks. We were about to use them at the first opportunity, but we didn’t really realise if we would dare. That time we talked the situation through, but the emotions were really intense. Something changed in me that day.” |  |  |  |  |  |  |